www.krolevets.com/forum www.krolevets.com/forum
Все про життя Кролевця. Приєднуйтеся!

www.krolevets.com


 
 ДопомогаДопомога   ПошукПошук   Список учасниківСписок учасників   ГрупиГрупи   ЗареєструватисьЗареєструватись 
 ПрофільПрофіль   Увійти, щоб переглянути приватні повідомленняУвійти, щоб переглянути приватні повідомлення   ВхідВхід 

Дошка оголошень на сайті Кролевця
Cьогодні: понеділок грудня 18, 2017 8:42 pm
www.krolevets.com/forum


Реклама на сайті Кролевця! - www.krolevets.com
Курсы НБУ
Іван Неменший

 
Нова тема   Відповісти    www.krolevets.com/forum -> Видатні люди Кролевця та Кролевеччини
Попередня тема :: Наступна тема  
Автор Повідомлення
o_dum



З нами з: 19.12.10
Повідомлень: 1

ПовідомленняНаписане: неділя грудня 19, 2010 1:27 am    Тема повідомлення: Іван Неменший Відповісти цитуючи

Перш ніж написати про свого батька, мені хочеться згадати світлої пам'яті Бориса Чернякова, професора Киїівського інституту журналістики. На великому науковому зібранні у Національній бібліотеці імені Стефаника він керував секцією, де я мала виступ про видатного галицького видавця Івана Тиктора. Це було два роки тому -- золотої львівської осені. Після короткої дискусії Борис Іванович раптом промовив: "А ви, певно що, не галичанка". "Ні, -- сказала я, -- не галичанка. Я народилася на тій Сумщині, що споконвіку була Чернігівщиною, -- на Кролевеччині". " І я звідти, "-- сказав Б.І.
Ми листувалися електронкою, і це була його ідея -- сполучити мене з краєзнавчим музеєм. Так я заочно познайомилася із Анатолієм Карасем, що, як і Борис Іванович Черняков, зактивізував мої зв'язки з Кролевцем. Оглядаючи карту Кролевеччини, я згадувала назви, чуті з дитинства: Сейм, Клевень, Глухів, Білопілля, Дубовичі, Ревутинці. І приказку: город Короп, сім церквей, плавучий муст. Якщо не помиляюся, саме там народився Микола Холодний, один із великих українських поетів, автор самвидавних рядків "Сьогодні у церкві коні ночують і воду п'ють..."
Мій батько -- Неменший Іван Оврамович -- народжений 7 липня 1900 року у селі Тулиголови, не належить до знаменитостей. Але його життя -- то частина історії краю і країни, якщо йти за ідеєю Наталії Яковенко ( вона пропагує людиноцентричність історії, адже, окрім державних мужів, ту історію писали й звичайні люди). Він рано осиротів, відчув добре мачушині штурхани, змалку був кмітливим і допитливим, тому й хотів учитися. Зрештою, його письменність висунула у ряди місцевої бюрократії -- в секретарі сільради, а потім і на різні учительські курси. Знаю, що вже маючи двох дітей, батько поїхав на навчання у Харків, у ветеринарний інститут, і повернувся звідти хворим на туберкульоз. Мама його виходила, і тоді він став навчатися в Києві -- на історика-географа, але вже заочно, працюючи завідувачем школи (в той час були такі посади).
Я народилася у Локні, яку не пам'ятаю, але добре пригадую школу в Олексіївці (це вже Чернігівщина) і в Дептівці, де батько директорував. У містечку Березані на Київщині, куди ми переїхали 1960 року, батько вже провадив звичайне життя пенсіонера: ходив з мамою садити сосновий ліс, облаштовував нарешті своє обійстя ( не казенну квартиру), багато читав мемуарної літератури, різних історичних розвідок і таким чином готувався написати свої, приватні, спогади ( вони передані в Кролевецький історичний музей).
Діти егоїстичні в ставленні до батьків -- і це аксіома. Я шкодую, що не записувала за батьком бувальщин. Але добре пам'ятаю його розповідь про евакуацію аж до Узбекистану, де він давав собі раду, навчаючи якогось офіцерського підлітка, тому і мама, і брат із сестрою могли розраховувати на якусь юшку. Мешкали вони в узбецькій мазанці, відділені ширмочкою від господарів. Всіх перетрусила лихоманка-малярія. Коли з батька як з учителя зняли бронь і принесли повістку у військкомат, ніхто не міг його провести на фронт, лиш сестра моя старша, Наталія, підвелася на ноги і поклала йому в дорогу окраєць хліба... Це я чула від батька, коли сестра померла (1977 року).
На війні батько тягав на собі мінометну плиту, ніколи про це не оповідав героїчних історій. Був поранений і контужений, опинився в госпіталі аж у Куйбишеві, де мало не помер від запалення легенів. І при тому не втрачав почуття гумору. Оповідав, як одного разу пішов за ліками без пляшечки. Молода аптекарка подивилася на рецепт і почала вимагати пляшечку. Батько хитав головою, як глухий. Вона зітхнула, витягла з якоїсь шухляди "каламарчик" і налила ліки. Батько взяв їх і голосно промовив: "Спасибі!" Вона аж відсахнулася з переляку.
Повоєнні шкільні педагогічні колективи -- переважно жіночі. Мені здається, що всі вчительки перебували у нас вдома -- вони приходили до мами й сестри, кроїли й шили сукні з крепдешину і крепжоржету, співали, пекли пиріжки.
Батько любив співати -- голос мав не дуже гучний, але приємного баритонального окрасу. У всіх школах діти співали в хорі, але був ще й хор вчителів. Я до цього часу не забула пісню про Дніпро: "Ти течеш віки, Дніпре, серцю милий, води широкі -- ясна далина..."
У свій перший романі "Ексклюзив" (2002 -- Каменяр, Львів) я багато епізодів "позичила" з батькового життя, навіть таку деталь, що мама чистила рибу об дерево -- і луска лишалася на корі. А коли батько йшов з ріки і ніс рибу, його сусіди брали на кпини: "На срібну впіймав?" (тобто -- купив у когось?) "Ага, -- відповідав батько, не вникаючи в жарт...
Мені було років десять, коли він узяв мене із собою до Тулиголов, до рідні -- до Василя Петровича і Євдокії Василівни Неменших. Тоді я вперше пішла в ліс по суниці...
Батькова любов до лісу не пропала до його останніх років. Березань -- не Тулиголови, до лісу треба було йти кілометрів чотири тільки в один бік, але він ходив...
Озираючись на його життєвий шлях, можу сказати одне: він не байдикував, сумлінно вчив дітей, не спокушався ні владою, ні багатством, любив книгу... І любив вогонь: коли топив грубу, відчиняв дверцята. "Ото вже палій! -- казала мама. -- Все думає, що він на нічлігах з кіньми!". А ту частину Тулиголов, де він колись народився, називали паліями, бо там часто щось загоралося, як не хата, т о хлів.
Баткові Бог відміряв довгого віку -- він помер на 96 році життя, встигнувши побавити навіть найменшого, третього, онука, народженого за рік до Чорнобиля.
Оксана Думанська, в дівоцтві Неменша.
Львів --2010
Догори
Переглянути профіль користувача Відіслати приватне повідомлення
myzeu



З нами з: 27.05.09
Повідомлень: 209
Звідки: Кролевець

ПовідомленняНаписане: неділя грудня 19, 2010 11:35 am    Тема повідомлення: Відповісти цитуючи



В музей знаходяться дуже цінні для історії Кролевеччии про 1920-ті, 30-ті роки мемуари Неменшого Івана Оврамовича "Мої спогади. Коротенькі етюди на селі" м. Березань. 1996 р.- 55 аркушів.
Машинодрук.
Автор у мемуарах подав спогади про своє дитинство, описав про жителів села, подав історію села Тулиголове, склав родословну сім"ї Неменших. Мемуари є найцікавішою історією Кролевеччини про невідомі 1920-1930 роки.
Догори
Переглянути профіль користувача Відіслати приватне повідомлення
myzeu



З нами з: 27.05.09
Повідомлень: 209
Звідки: Кролевець

ПовідомленняНаписане: середа січня 04, 2012 4:44 pm    Тема повідомлення: Відповісти цитуючи

В свій приїзд в місто донька І. Неменшого, письменниця, Оксана Думанська подарувала музею свої твори, переклади та книгу З. Левицької "При битій дорозі". Відвідувачи можуть ознайомитися та зробити фотокопії.

Догори
Переглянути профіль користувача Відіслати приватне повідомлення
Показувати:   
Нова тема   Відповісти    www.krolevets.com/forum -> Видатні люди Кролевця та Кролевеччини Ваш часовий пояс: GMT + 2 Години
Сторінка 1 з 1

 
Перейти до:  
Ви не можете писати нові повідомлення в цю тему
Ви не можете відповідати на теми у цьому форумі
Ви не можете редагувати ваші повідомлення у цьому форумі
Ви не можете видаляти ваші повідомлення у цьому форумі
Ви не можете голосувати у цьому форумі

Реклама на сайті Кролевця! - www.krolevets.com




Powered by phpBB © 2001, 2005 phpBB Group